Лондон зазнав важких випробувань у період Другої світової війни та після. Мегаполіс зазнав великих збитків після повітряних бомбардувань, які знищили частину промислових, комерційних та житлових районів, включно з історичним центром міста.
Попри всі труднощі, вцілілі промислові підприємства, демонстрували стійкість та адаптивність. Вони продовжували працювати та підтримувати оборонні зусилля країни. Далі на london1.one.
Вплив бомбардувань на промисловість
У розпал Другої світової війни, а точніше у 1944 році, почалася друга хвиля повітряних атак на місто. Лондон був мішенню німецьких ракет “V1”, які ще називали “літаючими бомбами”, “дудлбагами”. 13 червня 1944 року відбувся перший удар. Міністерство внутрішньої безпеки зареєструвало падіння чотирьох “V1”, один з яких врізався у залізничний міст на схід від центру Лондона. Ці бомби завдавали значної шкоди міській інфраструктурі, зокрема фабрикам і заводам.
Повітряні атаки продовжували завдавати шкоди промисловим районам мегаполіса, адже порушували виробничі процеси та зривали логістику. Вже у вересні 1944 року на місто почали падати нові ракети “V2”, які були більш досконалими та швидкими. Варто зазначити, що такі ракети було надзвичайно важко виявляти. Вони були націлені на промислові підприємства та додавали ще більше збитків. Атаки тривали до березня 1945 року.
Такі нальоти змушували евакуювати виробничі потужності за місто або переміщувати заводи в інші райони Лондона, зокрема в Ессекс та Кент. Окремі галузі промисловості повинні були релоковувати у райони, де був доступ до потрібних ресурсів, наприклад, річка Темза або залізнична станція. Звісно, промислове виробництво скоротилося на 10%.
Ключові галузі промисловості 1944-1945 років
Місто мало найважливіші заводи, які працювали на військову промисловість. Заводи виробляли боєприпаси, техніку, двигуни, тому вони були під атакою всю війну. Металургія залишалася однією з ключових галузей. Хоч більшість заводів у районі Іст-Енд було знищено, але окремі цехи все ще могли випускати сталь, яка потрібна була для виробництва техніки для війська. Особливо велику роль мав завод “Rolls-Royce”, де виготовляли двигуни для винищувачів. На “Vickers-Armstrongs” виробляли танки та бронетехніку, а на “Thames Ironworks and Shipbuilding Company” — будували судна та військові кораблі.
Також працювала текстильна промисловість. Жінки Лондона на фабриках шили форму, парашути та різноманітні приладдя для військових. Багато жінок працювали на заводах, замінюючи чоловіків, що пішли на фронт.
Працювала і транспортна індустрія. Мегаполіс був центром, де виробляли автомобільний та залізничний транспорт. На заводах виготовляли вантажівки, які потім використовували для перевезення військ. Та за час війни обладнання заводів зносилося і прогрес знизився. Велике падіння промисловості спостерігали у бавовняній промисловості, вугільній та взуттєвій.
Навіть у воєнний період уряд стимулював розвиток промислових підприємств. Вони контролювали розподіл ресурсів, стимулювали нові розробки, а це допомагало впровадити інновації у виробничі процеси. Галузямякі доповнювали одне одну, рекомендували об’єднуватися в кластери для ефективнішого використання ресурсів та поширення знань.
Повоєнне відновлення
У 1944 році передбачали завершення воєнних дій і уряд Великої Британії почав розробляти план відновлення Лондона. Ключовим став документ “План великого Лондона”, який розробили Джон Генрі Форшоу та Патрік Аберкромбі. Згідно з планом передбачалася реконструкція міста, щоб робочі місця розташовувалися поблизу житлових приміщень. Якщо говорити про промисловість, то оборонні галузі планували перемістити з густонаселених центральних районів у нові місця. Окремі галузі промисловості планували відновлювати поблизу необхідних ресурсів.
У план відновлення внесли й розвиток транспортної інфраструктури. Це допомогло б лондонцям зручніше діставатися різних районів міста. Після війни до влади прийшов лейбористський уряд на чолі з Клементом Еттлі. Одним із напрямків їхньої роботи була націоналізація стратегічних галузей промисловості : сталеварної, вугільної, енергетичної, транспортної. Таким чином мав бути контроль держави над важливими галузями економіки.
Також під час війни був зруйнований лондонський порт, але його відновили аж у 1950-х роках. Стосовно електростанції Бенксайд — план з її відновлення було розроблено ближче до кінця війни. Попит на енергію зростав при відбудові промисловості, а також з поверненням додому лондонців. Було доручено розширити та перебудувати електростанцію. Компанія “The City of London” представила план заміни вугільної електростанції у лютому 1945 року.
Таким чином, навіть наприкінці війни Лондон залишався ключовим індустріальним центром країни. Попри руйнування та труднощі, у 1944-1945 роках промисловість поступово відроджувалася. Підприємства забезпечували військо необхідними товарами, що вказувало на надзвичайну витривалість робітників кожної галузі. Після закінчення воєнних дій місто поступово відроджувалося та зрештою залишилося одним з найбільших економічних центрів світу.