Друга світова війна, яка розпочалася у 1939 році, вплинула на всіх дітей Великої Британії, зокрема на учнів Лондона. Мешканці міста зіткнулися з багатьма викликами й освіта не стала винятком. Страшні удари від німецьких бомбардувань змінили життя як дорослих лондонців, так і дітей. Це стосується не тільки страху знаходитися під ракетами — змінилося звичайне життя разом зі шкільною освітою.
Роки воєнного лихоліття мали великий вплив на систему британської освіти. Спершу приділялася велика увага евакуації школярів, а вже потім були реформи шкільної освіти. З війною з’явилося багато проблем, які стосувалися шкільного життя дітей, збоях у навчальному процесі, нестачі підручників, шкільних будівель та самих викладачів. Лондонці долали труднощі, намагаючись дати дітям знання, бо розуміли, що це майбутнє країни. Далі на london1.
Евакуація дітей
У перші місяці Другої світової війни з Лондона евакуювали близько 49% шкільного населення. Цю кампанію назвали “Operation Pied Piper”. Відповідальним за евакуацію був Джон Андерсон, який вирішив розділити країну на 3 області: евакуація (міські райони, де очікували великі бомбардування), нейтральна частина (нікого не вивозити й не приймати евакуйованих) і приймальня (сільські райони, куди відправлятимуть евакуйованих). Очікувалося, що вчителі та діти міста переїдуть у села, тому більшість шкіл закрили. Дві третини шкіл було реквізовано урядом і передано Службі цивільної оборони. Насправді ж евакуювали лише 50% дітей і частина учнів Лондона втратили освіту, бо залишилися без шкіл.
Влада намагалася об’єднати старші школи, щоб допомогти більшій кількості учнів. Діти не могли відвідувати навчання протягом перших чотирьох місяців. Для молодших школярів таких привілеїв не було, тому багато дітей повернулося до міста, намагаючись організувати процес навчання там. Це був час, коли родини були розлучені, а діти відчували страх невідомості. Більшість приймальних сімей були добрими й тепло приймали діток, але деякі школярі зазнали фізичного насилля, відчули зневагу і труднощі взаємодії. Розлука з батьками стала основною причиною дитячих переживань.
У віддалених селах вчителі намагалися продовжувати навчання попри всілякі складнощі. Шкіл не вистачало й уроки проводили у церквах, старих забудовах, сільських клубах та навіть просто неба. Часто приміщення доводилося ділити між евакуйованими та місцевими школярами, тому діти навчалися у дві зміни. Вчителі намагалися обмінюватися підручниками, методичними посібниками, а місцеві мешканці шукали приміщення для занять. З розвитком війни вчителів чоловічої статі почали призивати на війну. Через це виникла нестача педагогів і збільшення чисельності класів. Пізніше уряд визнав, що евакуація призвела до серйозних проблем у сфері освіти.
Навчальний процес у Лондоні
З початком бомбардувань Лондона, так званого “Бліцу”, який почався у вересні 1940 року і тривав до травня 1941 року, освіта була майже зупинена. Кампанії нічних бомбардувань міста та його районів привели до великих руйнувань. Сам Лондон піддавався нападам 57 ночей підряд. Житлові квартали перетворили в руїни, знищували школи авіаударами, тому довелося шукати різні способи навчання. Одним з таких рішень було проведення уроків у бомбосховищах.
На укриття перетворили станції метро, підвали й там зробили тимчасові шкільні класи. Діти брали з собою зошити, підручники, а вчителі навіть робили саморобні дошки. Варто зазначити, що станція метро “Олдвіч” стала місцем навчання дітей, де вони здобували знання під час бомбардувань. Дуже часто уроки переривалися сиренами, було чутно вибухи, але діти розважали одне одного, співали, робили домашні завдання. Наприкінці війни у Лондоні з 1200 шкіл уціліло лише 50, всі інші було частково пошкоджено або зруйновано.
Життя школярів
Час війни, звісно, змінив освіту, адже дітям крім знань потрібні були практичні навички для життя у воєнний період. Вони вивчали картографію, опановували вдягання протигаза, надання медичної допомоги. Дівчатка вчилися шити, готувати їсти та доглядати за пораненими. Звичайні предмети також викладали, але уроків математики, літератури стало менше. Вчителі часто імпровізували й дітям давали читати газети, адже підручників не вистачало. Крім втрат освіти, діти з малозабезпечених сімей залишилися без молока та шкільних обідів. Також зупинили медичні огляди в школі й, звісно, збільшилася кількість учнів, які мали коросту або педикульоз. Досить велика частина дітей зовсім не ходили до школи. Вже перед закінченням війни була впроваджена реформа освіти у 1944 році, завдяки якій запровадили безоплатну освіту для всіх.
Що стосується університетів, то під час Другої світової війни вони працювали. Кількість студентів і викладачів зменшилася через війну. В університетах стало навчатися більше жінок, бо хлопці пішли воювати. 18 грудня 1941 року було прийнято Закон про національну службу, тому служити пішли й незаміжні жінки віком від 20 до 30 років.
У цілому, Друга світова війна принесла не тільки смерть і страждання у життя дітей, а й завдала серйозної шкоди освітньому процесу. Навички рахувати, писати не досягли необхідного рівня грамотності письма, коли зрештою прийшов мир. Попри бомбардування, нестачу ресурсів, евакуацію, вчителі продовжували працювати, а діти — вчитися. Час воєнних дій продемонстрував, як суспільство може об’єднатися заради майбутнього.
Використані джерела: