Лондон — місто з багатою історичною спадщиною, яка охоплює століття. Також воно пройшло довгий шлях у процесі розвитку фабрик та виробництв. Промисловість міста продовжує розвивається і в сучасності, а фінансовим ядром вважається Вестмінстер.
Лондон подарував світу Промислову революцію, тому не є дивиною, що місто має потужну виробничу базу. У минулому було безліч фабрик, які виробляли меблі, товари, текстиль. Виробляли також шовк, предмети розкоші, годинники, одяг та багато іншого. У місті зосереджено багато виробничих робочих місць, але з часом заводи або закрили, або перенесли за межі міста. Проте мегаполіс так і залишився центром промислового виробництва. Далі на london1.one.
Розвиток промисловості
Початок промислового розвитку міста припадає на римську епоху, коли місто ще було Лондиніумом. Воно стало головним торговим центром. Протягом століть основу економіки міста становило судноплавство і Лондон зберігав лідерство, як найбільш завантажений порт у світі. У XVIII-XIX століттях розвивався виробничий центр, а промислове виробництво порівнювалося з промисловістю інших європейських столиць.
Також Лондон став центром індустріалізації, з численними заводами та фабриками. Місто спеціалізувалося на суднобудуванні, металургії, фармацевтиці, харчовій промисловості, приладобудуванні та текстильному виробництві. Завдяки тому, що мегаполіс розташований на річці Темзі, він перетворився на місто, яке має одне з найбільших портів світу. Звісно, це сприяло розвитку торгівлі та транспорту.
У XX столітті висококваліфіковані працівники зосереджувалися навколо Лондонського сіті й районах поруч. Лондон став центром для нових енергетичних підприємств. Під час Другої світової війни підприємства працювали на потреби оборонної промисловості, а у повоєнний період половина робочих місць у передмісті Лондона були зайняті в обробній промисловості. У 1960-х роках місто втратило значну кількість робочих місць і перетворилося на “постіндустріальний” мегаполіс.
Варто зазначити, що збережені промислові центри Лондона були розміщені вздовж транспортних коридорів. Інші виробничі райони були на магістралях, що вели з міста. Наприклад, в Іст-Енді зосереджувалась текстильна промисловість, а от у Вулвічі розташовувалися металургійні заводи, які виготовляли зброю, техніку та боєприпаси. Район Саутварк став центром пивоваріння, а от судна будували у районах Грінвіч та Дептфорд. Варто детальніше розглянути стародавні фабрики та виробництва Лондона.
“Royal Arsenal”
Найважливіша військова фабрика у британській історії — це “Royal Arsenal”. Підприємство займалося виробництвом озброєння, боєприпасів та дослідженням вибухових речовин для британських збройних сил. Спершу фабрику знали як “Woolwich Warren”, бо виникла вона на території тюдорівського будинку середини XVI століття. Історія цього місця пов’язана з Управлінням боєприпасами.
Зі зростанням виробництва та появою інновацій фабрика значно розширилася протягом двох століть. Під час Першої світової війни там працювало близько 80 000 осіб. У Другу світову війну виробництво забезпечувало армію потрібними матеріалами. У сучасності, район, який колись був секретним, відкрили для публіки та перебудовують для громадського та житлового використання.
“Thames Ironworks and Shipbuilding Company”
“Thames Ironworks and Shipbuilding Company” заснований, як металургійний завод на річці Темза. Це найвідоміший суднобудівний завод Лондона, який був на Кеннінг-Таун. Завод діяв з 1837 по 1912 рік, спеціалізуючись на будівництві цивільних і військових суден. Також він спеціалізувався на цивільному будівництві, суднових двигунах, кранах, електротехніці та автомобілебудуванні. Там виробляли й чавунні вироби для Королівського мосту у 1850-х роках та першого у світі суцільнометалевого військового корабля “HMS Warrior”.
Станом на 1863 рік завод міг будувати 25 000 тонн військових кораблів та 10 000 тонн поштових пароплавів одночасно. На початку XX століття компанія розширила свою діяльність та почала виробляти автобуси, крани та мости. Через відсутність замовлень завод закрили. Компанія також мала власну футбольну команду, яка називалась “Thames Ironworks F.C.”, яка у 1900 році стала “West Ham United”.
“Bryant & May Match Factory”
Фабрика “Bryant & May Match Factory” працювала у Лондоні у кінці 1880-х роках. Вона була однією з головних виробників сірників у Великій Британії. Фабрика здобула широку відомість після страйку жінок-робітниць через погані умови праці та низьку зарплатню у 1888 році. Робочі працювали по 14 годин на день і не отримували гідної зарплатні. Також жінки наражали себе на небезпеку отримати некроз щелепної кістки через вплив білого фосфору, який використовували для виготовлення сірників.
У 2022 році організація “English Heritage” встановила пам’ятний знак на території фабрики в пам’ять про страйк. У тому ж році на “Netflix” вийшов фільм “Енола Голмс 2”, який продемонстрував глядачам страйк через вигадану історію.
“The Chelsea Porcelain Manufactory”
Порцелянова фабрика “The Chelsea Porcelain Manufactory” заснована у Лондоні у 1743 році Чарльзом Гуїном та Ніколасом Спрімонтом. Фабрикою почали опікуватися багаті покровителі, тому там виготовляли розкішний фарфор, який конкурував з європейськими виробниками. Вироби були популярними серед британської аристократії.
Фірмовим клеймом фабрики був якір, що вказував на період виготовлення виробу. Родзинкою фабрики були супниці у формі курки з курчатами, кроля, риби, гарбуза, соняшника, блюда з надзвичайним рослинним орнаментом. Також там випускали флакони для парфумів, табакерки, коробочки для шпильок. У 1769 році фабрику продали й вона з’єдналась зі знаменитою фабрикою Дербі, а в 1784 році вона остаточно зачинилась.
“Charrington Brewery”
Найстарішим виробником пива у Лондоні вважають “Charrington Brewery”. Пивоварню заснували у XVIII столітті й працювала вона на великій плантації у Майл-Енд. Об’єднуючись з іншими виробниками, врешті компанія перетворилась у найбільшу пивоварню Великої Британії. З початку роботи виробництво відіграло велику роль у пивній індустрії країни.
У 2000 році підприємства були придбані компанією “Interbrew”, а готельний та пабний хогдинг перейменували у “Six Continents”. У 2003 році вони розділилися на бізнес пабів, готелів та безалкогольних напоїв.
“Beckton Gas Works”
“Beckton Gas Works” був великим лондонським газовим заводом, який побудували для виробництва вугільного газу, включаючи кокс. Завод відкрили у 1870 році на околицях східного Лондона. Газ виробляли за допомогою карбонізації вугілля і потім він транспортувався до центру Лондона. Після Другої світової війни інженер-будівельник Т. П. Салліван зробив великий проєкт реконструкції заводу. У 1949 році після націоналізації завод перейшов у власність “The North Thames Gas Board”.
У 1959 році ввели в експлуатацію установку каталітичного реформінгу. При цьому використовували газ нафтопереробного заводу в Корітоні й Шейлл-Гейвені, які доставлялись по трубопроводу як сировина для виробництва міського газу. Згодом завод по карбонізації вугілля в Бектоні став неконкурентоспроможним з “North Sea gas” і його закрили у 1969 році. Бектон був місцем останнього перероблення природного газу 29 серпня 1976 року. Газовий завод часто слугував локацією для кінозйомок. У 1960-х роках там знімали комедійні фільми. Там же робили вступний епізод фільму про Джеймса Бонда у 1981 році.
Отже, неможливо описати історію всіх лондонських фабрик та виробництв, але вони складали лише малу частину промисловості Лондона. Кожне з цих підприємств зробило свій внесок у розвиток мегаполіса та залишилося частиною його історії.