Лондон — це не тільки красиве туристичне місто, яке може похвалитися вишуканою архітектурою, гарними краєвидами та цікавими історіями минулого. Це мегаполіс індустріальної могутності й боротьбу за хороше життя людей.
Серед вулиць Іст-Енду колись працювала відома фабрика “Bryant and May”. Її історія не тільки про виготовлення сірників, а й про промисловий прорив, соціальну несправедливість, силу жінок та започаткування трудового руху в країні. Далі на london1.one.
Історія заснування
Компанію “Bryant and May” заснували у 1843 році квакери Вільям Браянт і Френсіс Мей. Спершу вони продавали товари широкого споживання, а у 1850 році компанія почала співпрацю зі шведським виробником сірників Йоганом Едвардом Лундстремом, щоб охопити частину ринку, адже щодня у Великій Британії, за оцінками, використовували близько 250 мільйонів сірників. Перше замовлення було зроблено на 10-15 упаковок по 720 000 сірників, тобто 50 коробок по 100 сірників у кожній і об’єми виготовлення сірників щороку зростали. Партнерство також стало успішним і пізніше було вирішено об’єднатися з окремою компанією, яка належала Браянту. Через свої релігійні переконання вони вирішили виробляти безпечні сірники.
У 1861 році Браянт переніс підприємство у Боу, східний Лондон. Будівлю колишньої свічкової фабрики знесли й побудували нову фабрику у стилі псевдовенеціанської архітектури. Це підприємство стало найбільшим у Лондоні й було оснащене 25 паровими двигунами для механізації виробництва. На сусідній ділянці збудували лісопильню, щоб виробляти шини з імпортованої канадської сосни.
Умови праці та страйк робітників
До 1880-х років у компанії “Bryant and May” працювало близько 5000 людей, з яких від 1200 до 1500 були жінками. Також працювало багато дівчаток від 14 років, які жили в бідних районах Іст-Енду. Зарплатня була досить різною і залежала від виконаної роботи. Зміна найчастіше була десятигодинною, але були високі штрафні санкції. За мінімальні порушення, наприклад, неохайний верстак, брудні ноги або розмови за роботою, урізали заробітну плату. Більшість робітників були босоніж, адже взуття було надто дорогим.
Ще однією проблемою для робітників була “phossy jaw”, адже у людей, які працювали на заводі часто діагностували скам’янілу щелепу, захворювання, яке всі знали як фосфорний некроз. При такій хворобі відмирала кісткова тканина, що супроводжувалося неприємними виділеннями. Це було професійне захворювання людей, які працювали з білим фосфором без жодного захисту. Керівництво про проблему знало, і якщо працівник скаржився на зубний біль, то йому відразу видаляли зуби або звільняли.
Проблеми досягли апогею, коли у липні 1888 року звільнили одного з робітників. У справу втрутилася громадська активістка Анні Безант і член парламенту Чальз Бредло. Стався великий розголос і робітниці оголосили страйк. Цей протест був одним із найвідоміших у Лондоні, започаткувавши “новий профспілковий рух”. Через шум, розголос на все місто та критиці, керівництво врешті-решт погодилося на умови страйкарів, які хотіли збільшення оплати праці, скасування штрафів, безпечних умов роботи, окреме приміщення для прийняття їжі далеко від забрудненого заводського цеху.
Нові реформи та закриття фабрики
Після страйку на фабриці “Bryant and May” почали впроваджувати реформи. У 1900 році компанія перейшла на безпечний фосфор. У 1901 році голова закликав заборонити токсичний білий фосфор. Така альтернатива означала менш отруйні сірники, але дорожчі. Врешті-решт парламент прийняв Закон, який забороняє використання білого фосфору у сірниках після 31 грудня 1910 року. Також завод модернізували й почали використовувати електричні машини для пакування сірників. Розширювали й асортимент, виробляючи запальнички та побутові товари. У 1920-х роках завод почав розміщувати рекламу, тобто потрібне зображення на коробках.
Після Другої світової війни популярність сірників почала знижуватися через запальнички та електричні прилади. Підприємство поступово втрачало прибутки й у 1979 році виробництво припинилося. З того часу територію фабрики переобладнали в житловий комплекс “Bow Quarter”, який зберіг історичні елементи, наприклад, оригінальні ворота.
Спадщина
Фабрика “Bryant and May” залишила глибокий слід в історії Лондона, а страйк 1888 року змінив трудове законодавство та надихнув профспілки по всій Великій Британії. Забудови залишилися пам’яткою архітектури, а бренд “Bryant and May” продовжує існувати, хоч виготовлення сірників скоротилося. Варто зазначити, що у музеї “Museum of London” збережено артефакти заводу — коробки сірників та документи стосовно страйку. Минуле фабрики часто згадують на різноманітних виставках і під час культурних подій.
Отже, історія “Bryant and May”, зокрема страйк робітників, став визначною подією, яка змінила хід історії, а фабрика стала невіддільною частиною спадщини мегаполіса. Це не тільки про промисловий розвиток Лондона, а й про сміливість жінок, які об’єдналися, щоб змінити власне життя. Робота фабрики та події, які там відбувалися, нагадують сучасникам про важливість гідних умов праці.
Використані джерела: